Остап Ступка:
Актором, як і дурнем, треба народитися

Однією з найяскравіших вистав театру Франка, яку під час гастролей побачили херсонці, стала метафорична «Легенда про доктора Фауста» (режисер-постановник Андрій Приходько). Це і повчальна історія про добро і зло, про спокуси та каяття: «Немає в пекла місця. Пекло – в середині душі». Це і яскрава вистава з шикарними декораціями, казковими костюмами і улюбленими акторами (Богдан Ступка, Остап Ступка, Богдан Бенюк). Це і феєричне дійство, де актори ходять на ходулях, пускають мильні бульбашки та сонячних зайчиків, грають з залом величезними кулями, з’являються верхи на справжніх конях, запросто спілкуються з залом. Символічно, видовищно, захоплююче. І не можна не звернути увагу на молодого Фауста – роль, яку приголомшливо виконував Остап Ступка.

Пане Остапе, для театру Франка вистава «Легенда про доктора Фауста» звична чи це виняток?
Я не думаю, ще це якийсь особливий експеримент. Просто є різні режисери, які сповідують різні театри. У нас багато різних вистав, є взагалі пластичні речі. А «Фауст» має жанр містерії – площадного німецького театру.
А чи досить у глядача знань, щоб зрозуміти, що відбувається на сцені?
Я не знаю, глядачі різні приходять. Якщо у глядача не досить знань з цього приводу, то він щось дізнається з нашої вистави, напевно, і трохи поповнить свій багаж. Я думаю, що питання, які підіймаються в «Фаусті», всім зрозумілі. Театр ставить запитання. Відповідей він не дає. Тому люди після вистави мають йти і задумуватись, насправді – що таке Мефістофель, що таке Фауст, що таке добро і зло – вічні теми, тільки до них різний підхід.
Дехто, згадуючи Гете, очікував побачити на сцені Гретхен, але любовної лінії практично нема, є тільки продаж душі заради знань.
Матеріал, по якому ми робили виставу, був написаний до Гете. Легенду про Фауста поет потім розвинув і написав такий талмуд. У нас коротенька річ - Марло, який взяв це все з середньовічних німецьких легенд. Я думаю, це не менш цікаво, ніж Гете.
А як ви почуваєте себе в ролі Фауста?
Нормально. Працюємо.
Інколи актори відмовляються від «небезпечних» ролей…
Розумієте, ми ж не граєм Фауста від початку до кінця. Ми граємо балаганних акторів, які виходять і розігрують містерію про Фауста. А це зовсім інші речі. Ми зайшли і вийшли, показавши, що була така історія з доктором Фаустом, тож дивіться: будьте обережні.
А Вам колись доводилося відмовлятися від ролі?
Доводилося. За 20 років один раз. Це була п’єса про Франка. Період, коли він хворий, при смерті – жах. В нього там і, вибачте, сифіліс, і він весь розкладається, і з жінкою не живе, і смерть поруч. Я сказав, що це грати не буду. Про Франка можна було написати зовсім інше – про його любов, про його подорожі, про його знання 16 мов. Якось не співпало, напевно. Відчув я якийсь внутрішній супротив.
А всі інші пропозиції приймаєте з задоволенням?
Актор має грати. А якщо ще до нього роль підходить – то це взагалі супер.
Вас останнім часом лають за роботу у фільмі «Ми з майбутнього 2», але Ваш батько каже, що зіграли ви добре. Що для Вас ця роль і чому навколо неї здійнявся оцей галас?
Не знаю. Є багато російських фільмів, які мають ще гірші кадри з приводу України, чому вчепилися саме до цього – я без поняття. А що стосується ролі – ти просто зайвий раз виходиш на екран, щоб тебе люди побачили. І виходиш на екран в країні, де кіно знімають, а у нас, вибачте, не знімають. Тому чого ж відмовлятися?
А коли в Україні будуть по-справжньому знімати кіно?
Я не знаю. Якби я був чиновником якимось, може, сказав би.
А чиновники можуть вирішити ці проблеми, чи це справа рук професіоналів?
Без підтримки держави нічого не буде. Потрібні державні закони і гроші. І зрозуміти, що кіно – це не просто бізнес, а ще й ідеологія держави. Тому все це треба поєднувати.
В серіалах зніматися пропонують?
Щось там було на «1+1», але там така роль невелика… Тож немає в мене серіалів.
Дехто відмовляється від серіалів свідомо. А Ви?
Треба бути обережним в серіалах, бо можуть таке мило підсунути, що потім не відмиєшся.
А як з телебаченням?
Актор мусить пробувати свої сили в різних жанрах.
Озвучувати Капелюшника в «Алісі» сподобалося?
Сподобалося. Озвучування – процес взагалі цікавий.
Не знаходите в собі схожість - і з Джонні Деппом, і з Капелюшником?
Можливо, щось є спільне і з тим, і з тим. Не знаю, які риси, та щось є.
Ви вважаєте себе популярним актором?
Не знаю. Зважаючи по реакції публіки – то напевно.
Талант і популярність – рівнозначні?
Ні, це різні речі, насправді. Але коли вони з’єднуються, тоді це ще більш класно. Бо є люди популярні за рахунок інших якостей.
Чи потрібна актору освіта і чи її наявність робить людину актором?
Актору потрібна освіта, треба вчитися. Але навчити грати в інституті не можна. Актором, як і дурнем, треба спочатку народитися. А потім інститут, і якщо ти будеш мати хорошого педагога, він тебе направить в якесь правильне русло. Я не розумію, як можна людину навчити грати на сцені. Можна якість етюди з нею робити, щось розповідати про театр, про життя. Це все дуже тонкі речі.
Від батька Ви чомусь навчилися?
Мабуть, безпосередньо, на якомусь рівні підсвідомості. Як то кажуть, людина з дитинства щось в себе всмоктує, як губка, потім щось відкидає.
Бути нащадком знаменитої фамілії – це добре чи ні?
Колись в радянські часи казали, що сім’я сталеварів – це добре, а в мистецьких колах це чомусь радянська влада визначала як щось негативне. А що в цьому негативного? Якщо є сім’я, яка працює на ниві мистецтва, то думаю, що це добре.
Деякі актори змінюють прізвища, щоб довести, що можуть досягти успіху самі. Як Ніколас Кейдж – племінник режисера Френсіса Форда Копполи. Говорять, ви жартома пропонували, щоб батько змінив прізвище…
Може, жартома, а може, і всерйоз. Його і так всі знають. А насправді – за мене ж батько не виходить на сцену. Міняти прізвище не має сенсу.
Чи має актор мріяти про ролі?
Напевно має.
А Ваші мрії здійснювалися?
Здійснювалися. Це Сальвадор Далі в «Істерії», Фігаро.
Дружина підтримує чи більше критикує?
Критикує, ясно. Якщо щось не подобається, вона говорить свої думки, бо ніхто мені правду не скаже, як мої рідні.
Хто найбільш відвертий?
Вся моя сім’я. Цих людей можна перерахувати на пальцях.
Ви задоволені тим, що Ваш старший син – теж став актором?
Поки що в нього виходить непогано, так що хай працює далі.
Яке майбутнє бачите для своїх молодших дітей?
Вони самі мають вибрати, що хочуть робити в цьому житті. Я не скажу, що я буду розповідати, куди їм треба йти – вступати чи ще чимось займатися. Душа їм розкаже, що робити, вони це й будуть робити.
Ви вважаєте себе гарним батьком?
Ні. Я не маю часу на дітей. От зараз приїду, два дня побуду і поїду далі – Одеса, Мінськ.
Там зараз працюєте?
Знімаюсь в Білорусі - чотири серії для телебачення. «Білорусьфільм» почав знімати сучасну історію «Тихий центр».
Маю надію, що до Херсону приїжджатимете частіше.
Ой, так, треба приїжджати…

Лариса Жарких
Фото Лизы Жарких
2010