Андрій Богун и перше золото України на фестивалі UNICA

Андрей Богун

Україна взагалі і Херсонщина зокрема відтепер мають Золоту медаль «UNIСА». Її на конкурсі однохвилинних фільмів виборола робота «Камінь» нашого земляка з М. Олександрівки Андрія Богуна, студія «Летающий цветок». Найцікавіше те, що переможця у цій категорію обирають самі глядачі. З кожної пари показаних фільмів обирають один найкращий, з відібраних знов формують пари і знов обирають – і так доти, доки не визначать переможця.

Андрію, і чим Ви взяли глядача?
Ніколи не знаєш, що може заціпити глядача. Ти можеш думати: тут будуть плакати, тут сміятися – а виявляється або навпаки, або взагалі люди починають реагувати в якомусь несподіваному місці. Я не можу сказати, що там було таке сильне, що глядачі в кінці кінців звелись до однієї думки і сказали: «Оце краще кіно».
Тоді розкажіть, де і як Ви його знімали.
На батьківщині, у моїй улюбленій Маленькій Олександрівці. Фільм знятий за мотивами пісні російської співачки Світлани Копилової «Брошенный камень», сюжет пісні і її мелодія були взяті для фільму. Спочатку в голові з’явилася картинка, потім місяці 2 це складалося до кучі. Найцікавіше те, що це фактично перша робота, яка на професійному рівні робилась: була розкадровка - я, як Тарковський, картинки, сюжети міняв місцями, ніби пасьянс розкладав, щоб був золотий перетин, щоб перший, третій, дев’ятий попадалися одні й ті самі персонажі. Ми намагалися розкласти фільм точно по схемі, і щось вийшло, хоча я не скажу, що там все строго математично. Просто є якась інтрига, яка зачепила. Там присутня інвалідна коляска, інвалід, якому допомагають. Знаєте, на форумах кіноаматорів до фільмів, де йдеться про інвалідів, купа коментарів: «А, знов на жалість давлять…» І фільми начебто добрі - про безрукого, який плаває і золоті медалі виборює; про сліпого; про хлопчика, що на протезі ходить – але виникає таке відторгнення, думка, що автор захотів просто «виїхати» на інвалідах. І мені самому не хотілось би, щоб про мене так думали. Тому фактично я там інваліда грав – хотів показати його трошки-трошки, що десь він присутній, але щоб в кадр не ліз…
І багато вам коштувало відзняти фільм?
Це, мабуть, найдешевший фільм - все на добровільних основах було. Людина за спасибі надала машину, так само ми коляску інвалідну доставали, і люди допомагали - за спасибі.
Чи сподівалися за роботу отримати «золото»?
Ви жартуєте? Коли мене по Інтернету знайомі поздоровляли, в мене в голові крутилася фраза із кінофільму «Иван Васильевич меняет профессию»: «Вот что крест животворящий делает!». Сам фільм «Камінь» має православну мораль, робили його православні люди – навіть ті, хто десь там збоку сумку тримав чи бігав поправляв щось. І робили все це з благословення.
До Болгарії на фестиваль їздили?
Ні. В мене була дилемма – або поїхати з театральним коллективом по Україні, або одному десь далеко, на деревню к дедушке. Я не мав надій на те, що наша робота отримає нагороду, тому обрав синицю в руках: мы поїхали з колективом до Севастополя і там выступили. І гроші залишилися в країні...
З театральним колективом? Цим ви і займаєтесь у час поза створення кіно?
Ми з дружиною педагоги (Марина Богун – співавтор фільму, але скромно вважає себе більше музою і вихователем дітей-акторів і впевнена, що левову долю роботи виконує саме Андрій – прим. ред.). Марина, як і я, вчитель малювання та креслення, за другою освітою – вчитель англійської мови. Дружина працює в школі, а я - в районному Великоолександрівському будинку культури, і там вже великий перелік того, як це називається: заслужений майстер народної творчості України, керівник зразкового колективу театру-студії «Болеро», керівник колективу «Студія простір», художник-декоратор – і досить…
Щось не чую у цьому переліку нічого про відео гурток…
А його і немає. Просто існує проект «Летающий цветок», куди запрошуються різні люди – познімати чи позніматися чи ще якось взяти участь. На цьогорічну «Кінокімерії» ми подали таку спільну роботу – фільм «Грань».
В який момент потягло на відео?
Перша робота, яка не була схожа на сімейне відео чи на зйомку весілля – ми знімали на природі одну з наших театральних постановок. Було відзнято багато матеріалу, діти вставали в 5 годин ранку, щоб в кадрі був на світанок... Вийшов такий перший художній фільм, короткометражка. Потім ще було декілька відеоверсій театральних постановок, і вже років через 5 фільми стали вже більше схожі на кіно і робилися окремо від театру.
А вперше коли взяли до рук камеру?
Найперша була не наша. Нам дали познімати весілля. Своя камера з’явилась приблизно років 12 тому. Зараз не те що я з нею не розстаюсь чи вона в мене до руки прилипла - але в багатьох людей саме таке враження і залишається. «О, а що, ти камеру з собою не взяв?»
Роботою оператора в селі якось заробити можна?
Такий самий обсяг роботи в селі оплачується менше, тому що в нас люди менш фінансово заможні. Заробити на хліб можна, на масло – вже ні.
Час для творчих проектів коли знаходите?
Коли всі діти лягли спати… Фактично, я не обтяжений якимись великими насущними проблемами. Я можу під час роботи в будинку культури зайнятися якимось проектом – так чи інакше він потім все рівно використовується в нашому районному будинку культури. Певний час я самотужки знаходив в Інтернеті якісь соціальні ролики, і з недавніх пір, коли будинок культури придбав потужний відеопроектор, я перед концертом просто показую ці роботи – антиреклама алкоголю, нікотину, наркотиків, соціальні фільми із статевої поведінки, поведінки взагалі.
В інших конкурсах брали участь?
Про перший фільм, який попав на фестиваль, я і не знав. Я робив студентське кіно на замовлення херсонського держуніверситету. На конкурсній програмі в університеті наш фільм не відмітили, але послали на «Кінокімерію», і він там зайняв 3 місце. З часом пробував сам подавати свої фільми. Були і нагороди: цього року в Ярославлі (Росія) на православному фестивалі «Свет миру» «Камінь» взяв першу премію; на фестивалі «Ранок» в Кіровограді нагороди отримали і «Камінь», «Чиста». Результати багатьох конкурсів ще не знаємо. «Кінокімерія» для нас стала поштовхом. Тож коли знімаєш (а знімаєш, звичайно, для себе), з’являється підспудна думка: «А може, це кудись послати, щоб робота не загубилася вдома у стопці дисків, а її побачив світ…»
Тож «золото» маєте. А що далі?
Зараз є таке відчуття, що я навряд чи переплюну «Камінь».
А вчитися робити кіно на професійному рівні бажання є?
Я боюсь вчиться, бо якщо буду знати, як це робити правильно, можу загубити свій світогляд, буду створювати по штампу. Але якщо б запросили у вуз хоча б заочно – можна було б. Це питання на «Кінокимерії» підіймалося неодноразово, але вирішення воно ще не має.

P.S. Представник від UNICA Арт Хованесян (Армения) порадив Андрієві не зупинятися на однохвилинних фільмах і виборювати «золото» в основній програмі фестивалю UNICA. Тож побажаємо земляку удачі і подальших нагород.

Лариса Жарких
Фото Анастасії Нагібиної
2012